Каталог файлов

развитие

характеристика

Экономическое

У першій половині ХХ ст. найбільші зрушення відбувалися на Заході (Західна Європа і США). Тут завершилось формування індустріального суспільства (машин не виробництво, масове виробництво, урбанізація, остаточне утвердження ринкових механізмів регулювання тощо). На початку століття вагоме місце в промисловості провідних країн починають набувати новітні галузі виробництва: хімічна, електротехнічна, автомобільна, авіаційна, нафтопереробна та ін. Проте виплавка чавуну і сталі, виробництво машин і обладнання, добування основних сировинних ресурсів продовжують виступати головними показниками розвитку країн. Світова економіка продовжує розвиватися екстенсивним шляхом.Небачене до того зростання продуктивних сил і виробництва штовхало провідні країни світу до пошуку нових ринків збуту і, відповідно, призводило до гострої конкуренції. Переділивши між собою світ, західні країни у своїх колоніальних володіннях нещадно знищують традиційні системи господарювання, насильно втягують народи Азії, Африки, Латинської Америки у світове господарство. Така економічна експансія Заходу зумовила взаємозв’язок економік країн світу. Свідченням цього стала «велика депресія» 1930-х рр., яка, розпочавшись у США, охопила майже всі країни світу. У першій половині ХХ ст. відбувається зміна лідерів. Якщо в ХІХ ст. провідною державою світу була Англія, яку на початку ХХ ст. потіснила Німеччина, то в 1920-ті рр. остаточно утверджується економіч не лідерство США. Перша світова війна, й особливо економічна криза 1929—1933 рр., сприяли становленню систем державного регулювання економікою. У СРСР, Італії, Німеччині та Японії установився жорсткий державний контроль, проте в США, країнах Скандинавії було знайдено більш дієвий, опосередкований вплив держави на економіку, який не призводив до деформації її структури

Фактори економічного зростання

Екстенсивні

Зростання кількості працюючих.
 Подовження робочого дня (тижня).
Збільшення розмірів капіталовкладень.
 Збільшення кількості обладнання, нових підприємств, поголів’я худоби,
розорювання нових земель.
 Зростання об’ємів використання сировини.

Інтенсивні

Науково-технічний прогрес.
 Раціональне використання наявних засобів виробництва. Підвищення кваліфікації робітників.
Удосконалення організації праці та виробництва.
 Режим економії.
 Підвищення якості продукції.
 Підвищення врожайності сільгосппродукції і продуктивності тваринництва

Соціальний

На початок ХХ ст. соціальна структура зазнала докорінних змін. Еліту суспільства склали великі промисловці та фінансисти (фінансова олігархія) й представники колишніх могутніх аристократичних родів.Новим явищем стало формування середнього класу, що був зацікавлений в проведенні такої внутрішньої політики, яка унеможливила б соціальні потрясіння. Найчисленнішою соціальною групою у цей період були наймані робітники, які, незважаючи на реформи кінця ХІХ — початку ХХ ст., лишалися найбезправнішими і соціально незахищеними.У першій половині ХХ ст. серед робітників виділилася досить численна група робітничої аристократії (робітники з високими професіональними навичками і значними доходами). Відбулося розшарування серед робітників старих і нових галузей виробництва. У цей час загально покращується життєвий рівень робітників. Робочий тиждень із 60—70 годин скоротився до 40. З’явилось робітниче законо давство, система охорони праці, відпустки, що оплачувались, тощо. Ці зміни в основному торкалися країн Західної Європи і США.Принципово нова соціальна система сформувалась у СРСР. Тут зник прошарок власників. Привілейоване становище посіла партійно-бюрократична еліта. Рівень життя населення залишався низьким. Була декларована пріоритетність прав робітників.Важливим явищем у соціальному розвитку стала урбанізація. На кінець 1930-х рр. у більшості країн Європи міське населення перевищувало сільське. Найбільш радикальних соціальних змін зазнало селянство в СРСР. Відбулась насильницька ломка селянського укладу. Найзаможніша частина селянства була фізично знищена, а решта, утративши права власності на землю, перетворилася на дешеву робочу силу в штучно створених колективних господарствах.У першій половині ХХ ст. розгорнувся процес емансипації жінок. По війні майже в усіх країнах Європи вони отримали виборчі права. Проте продовжувала зберігатися дискримінація жінок: вони отримували меншу заробітну плату, ніж чоловіки за аналогічну роботу, першими звільнялися з роботи в разі економічних негараздів, не була розроблена система соціального захисту жінок тощо

Політичний

Перша світова війна загострила всі соціальні проблеми. В одних країнах вони вибухнули революціями, в інших — правлячі еліти віддали перевагу проведенню досить глибоких політичних і соціальних реформ.Основною рушійною силою революцій стали масові робітничі партії. Соціальні революції охопили території Російської і Австро-Угорської імперій, Німеччини. Значні соціальні виступи відбулись у Болгарії та Італії. Спочатку в ході революцій формувалося прагнення створити демократичні республіки з більш справедливим соціальним устроєм. У той же час зневіра в існуючі органи влади і відсутність політичного досвіду породили прагнення створити систему прямого народовладдя у формі рад. Але ці спроби обернулись для радянських республік обмеженнями, а згодом і ліквідацією демократичних інститутів влади, встановленням жорстких диктатур (диктатура пролетаріату в радянській Росії). Спроби побудувати соціально справедливе (соціалістичне, комуністичне) суспільство обернулися встановленням тоталітарної системи радянського зразка.Разом із поглибленням революційних процесів наростала і хвиля контрреволюції, яка в більшості випадків призводила до втрати демократичних завоювань перших днів революцій: встановлення авторитарних режимів (Угорщина та ін.) або до домінування консервативних сил у подальші роки (Німеччина, Фінляндія та ін.).У країнах, де вдалось уникнути революцій (Англія, Франція, Скандинавські  країни та ін.), були проведені реформи в напрямі подальшого розвитку ліберальної демократії: розширення виборчих прав, розвиток інститутів громадянського суспільства, розширення системи соціального захисту тощо.Повоєнне загострення соціальної і політичної боротьби, криза існуючих інститутів влади викликали і нове політичне явище — фашизм. Прибічники цих політичних ідей теж запропонували свої рецепти подальшого розвитку суспільства, але з повним запереченням демократії і насадженням тоталітарної системи фашистського типу