История Украины
Урок № 1
Тема1.Введение. Понятие новейшей истории. Периодизация новейшей истории.
Территория и население Украины. Этнические и колонизированные украинцами земли. Украинские земли в составе Российской и Австро-Венгерской империй. Политико-административное устройство на украинских землях .
Материалы для изучения
1. Територія і населення______________
На початку ХХ ст. українські землі перебували у складі двох імперій: Російської — близько 85 % і Австро-Угорської — 15 %. У Російській імперії територія розселення українців на правому березі Дніпра — Правобережна Україна — в адміністративному поділі називалася Південно-Західним краєм і складалася з трьох губерній — Київської, Волинської та Подільської. Із Правобережжям межували південні повіти Мінської, Гродненської та Могильовської губерній, які за складом населення були переважно українськими.
Привіслянський край (офіційна назва) складався з двох польських губерній — Люблінської і Седлецької та українських повітів у них. У 1912 р. на основі останніх була утворена Холмська губернія. На території східних повітів Люблінської і Седлецької губерній (так зване Забужжя) також проживали етнічні українці. Лівобережна Україна складалася з Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній. Чернігівщина й Полтавщина були корінними землями українців. В офіційному адміністративному поділі всі три губернії називалися Малоросією. Харківщина мала історичну назву — Слобідська Україна. Це була територія внутрішньої української колонізації в межах Російської держави. Ще в першій половині XVII ст. сюди прямували втікачі з Речі Посполитої, одержуючи право жити в слободах — поселеннях, вільних від оподаткування впродовж тривалого часу. Переважно українське населення мали південні повіти Курської та Воронезької губерній. На території Південної, або Степової, України (Новоросія) царський уряд утворив Новоросійський край у складі Херсонської, Катеринославської і Таврійської губерній. Це були освоєні українцями методом народної колонізації землі Дикого Поля (від південних повітів Бессарабії до Кубані). Історична Хотинщина — північний повіт Бессарабської губернії — теж населялася здебільшого українцями. Значна частина українців проживала в Сибіру, на Далекому Сході, Північному Кавказі (за межами р. Кубань).
Україна в складі Російської та Австро-Угорської імперій на початку XX ст. Українське населення в Російській імперіїОсновні регіони проживання українців За політико-адміністративним поділом Російської імперії Характер управління Правобережна Україна (Південно-Західний край), майже 7 млн осіб Київська, Волинська, Подільська губернії Із Санкт-Петербурга Лівобережна Україна (Малоросія та Слобідська Україна), майже 6 млн осіб Чернігівська, Полтавська, Харківська губернії Із Санкт-Петербурга Південна, або Степова, Україна (Новоросія), майже 4 млн осіб Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії Із Санкт-Петербурга У Росії, як і в більшості європейських держав того часу, існувала суворо централізована адміністративна система управління, центр якої знаходився у Санкт-Петербурзі. Такий порядок сприяв контролю за окремими територіями імперії та встановленню тісних зв’язків між ними. Територія розселення українців в Австро-Угорщині становила близько 15 % у складі етнічних і колонізованих українцями земель. Українці в імперії проживали у трьох відірваних одна від одної територіях з різними історичними назвами — Закарпаття або Підкарпатська Русь, Північна Буковина і Східна Галичина. Остання потрапила до складу імперії після першого поділу Речі Посполитої. Австрійський уряд на польських та українських землях створив окремий коронний край з деякими правами самоуправління — Королівство Галіції (Галичина) і Лодомерії (викривлена назва Володимирії, походить від назви Володимиро-Волинського князівства). Західна Галичина з центром у Кракові населялася поляками. Східна Галичина з центром у Львові — українцями. Адміністративним центром усього Королівства був Львів. Іншим коронним краєм імперії була Буковина з центром у Чернівцях. У її північній частині переважали українці, в південній — румуни. Підкарпатська Русь багато століть належала Угорському королівству і мала строкатий склад населення. Після входження Угорщини до складу Австро-Угорської імперії Підкарпатська Русь продовжувала адміністративно підпорядковуватися Будапешту. Основні регіони проживання українців За політико-адміністративним поділом Австро-Угорщини Характер управління Східна Галичина Коронний край Галіція і Лодомерія Загальне управління з Відня, контроль здійснювала місцева польська адміністрація Північна Буковина Коронний край Буковина Управління з Відня Карпатська Русь Угорське королівство Управління з Будапешта На відміну від Російської імперії, західноукраїнські території були адміністративно роз’єднані, що позначилося на економічних та культурних зв’язках українських громад. Суцільний масив земель, на яких українці складали більшість у двох імперіях, дорівнював 739 тис. кв. км (територія сучасної України — 604 тис. кв. км). У тогочасній Європі найбільшою за територією країною (разом з українськими землями) була Російська імперія. Друге місце (разом з українськими землями) займала Австро-Угорщина — 673 тис. кв. км, третє — Німеччина — 541 тис. кв. км. Таким чином, етнографічний масив українських земель за територією поступався лише європейській Росії.
2. Національний склад передвоєнної України_____
Населення України було досить строкатим за своїм національним складом (поліетнічним). На корінних українських землях упродовж століть осідали поляки, угорці, росіяни, євреї, німці, болгари та ін. Співвідношення між українцями і представниками інших національностей залежно від регіону значно коливалося. Малоруською (офіційна назва) мовою говорили 22,38 млн осіб із 125,6 млн осіб, які за переписом 1897 р. проживали в імперії. Окремі національні меншини — євреї, поляки, німці, татари — проживали компактно. На їхнє розміщення в українських землях суттєво впливали міграційні процеси. На початку ХХ ст. в Україні існували два основні центри, куди торували шлях іммігранти. Першим був Донбас, інтенсивний промисловий розвиток якого потребував великої кількості робочих рук. Туди активно переселялися здебільшого росіяни. Другим напрямком активної імміграції була Волинська губернія, де оселялися переважно поляки.
З 60-х років ХІХ ст. активізувався процес урбанізації — стрімкого зростання міст і міського населення. Українські міста Київ, Одеса і Харків входили до шести найбільших у Росії. Значну частину населення міст, розташованих на українських етнічних територіях, складали росіяни, поляки, євреї. Значну частину мешканців українських міст і містечок складали євреї. Царський уряд суттєво обмежував їхню свободу пересування. Була визначена так звана «смуга осілості», за межами якої євреї не могли селитися. Майже 90 % єврейського населення мешкали в Правобережній Україні. У малих містечках євреї проживали компактною громадою, яка вела доволі відокремлене життя. З ХVІІІ ст. на українських землях почали оселятися німці. На початку ХХ ст. найбільше їх проживало в Таврійській, Херсонській та Волинській губерніях. Громади німецьких колоністів співпрацювали з місцевим населенням, але були замкненими, зберігаючи особливості й традиції свого народу. Німецькі національні товариства займалися виключно просвітницькою та благодійною діяльністю. Напередодні Першої світової війни основна частина польських земель знаходилася в складі Російської імперії. Після польських повстань ХІХ ст. царський уряд став на шлях суттєвого обмеження прав поляків у політичному та соціально-економічному житті. У Таврійській губернії проживали кримські татари, турки, кримчаки, вірмени, греки, караїми та інші — загалом представники 34 національностей. Австро-Угорська імперія мала у своєму складі таку велику кількість народів, що в Європі її називали «клаптиковою» монархією. Народи імперії проживали на відокремлених етнічних територіях і не мали між собою тісних економічних та культурних зв’язків. Переважну більшість населення Східної Галичини складали українці. Крім того, у регіоні проживали поляки, євреї, вірмени, німці та представники інших національних меншин. На Закарпатті та в Північній Буковині українське населення складало переважну більшість і проживало в сільській місцевості. У містах жили головним чином угорці, румуни та євреї, а українці були національною меншиною.
3. Соціальна структура
Особливістю Російської імперії початку ХХ ст. було існування в країні самодержавної монархії. У своїх діях цар обмежувався виключно законом про престолонаслідування. Його влада була ніким і нічим не обмеженою. Наявність такої політичної системи унеможливлювала розвиток парламентаризму в країні. Традиційно населення Російської імперії поділялося на стани. Привілейоване становище посідали дворяни. У центрі і провінціях на вищих посадах перебувала головним чином аристократія, яка відігравала провідну роль у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики держави. Середній прошарок суспільства становили інтелігенція, міщани, купці та підприємці, яких практично не допускали до участі в політичному житті.
Станова структура населення імперії (1897)(Стани % від загальної кількості населення)
Селяни 86,3
Міщани 11,6
Дворяни 1,1
Духовенство 0,5
Почесні громадяни 0,3
Купці 0,2
Українське населення більш як на 80 % складалося з селян, а тому не мало впливу на стан справ у імперії. Українські селяни жили громадами. Їхнє життя розвивалося в умовах самоуправління, стримуючи процес розвитку капіталізму та соціального розшарування на селі. Щоправда, общинний лад швидко розкладався: українські селяни надавали перевагу індивідуальному господарюванню на своїй землі. У сім’ї домінував чоловік, жінка мала мінімум прав як у сім’ї, так і в суспільстві.
Під час перепису 1897 р. інтелігенція як окрема верства не визначалася. Підрахунки науковців показують, що в той час в Україні орієнтовно налічувалося 126 тис. осіб, яких можна віднести до інтелігенції. Українці становили третину. На селі мешкало дві третини української інтелігенції. У містах переважала російська і єврейська інтелігенція. На початку ХХ ст. грані між станами почали поступово стиратися, що привело до зміни структури суспільства. З’явилася велика кількість так званих маргіналів — напівробітників, напівселян, різночинної інтелігенції. Важкі умови праці, відсутність політичних та економічних прав і свобод сприяли втраті ними сімейних та релігійних цінностей. Провідною верствою в західноукраїнському регіоні були представники польської шляхти і угорських панів. Етнічні відмінності накладали відбиток на соціальне становище населення і визначали суспільно-політичне життя в західноукраїнських землях. Прошарок світської й духовної інтелігенції був невеликим. Проміжне становище між місцевою елітою та українським селянством займали євреї, які жили переважно в містах. Українське населення в Австро-Угорській імперії займалося в основному сільським господарством. У гірських районах Закарпаття та Буковини переважало вівчарство. У регіоні не існувало великих промислових підприємств. Слабкий процес індустріальної модернізації відбивався на стані західноукраїнських міст. За виключенням Львова, вони здебільшого нагадували великі села. Порівняно низький рівень освіти українських селян в обох імперіях не давав їм можливості працювати у сфері промисловості чи державному апараті. Відсутність ріллі, зростання кількості міст і розширення їхніх територій змушували українських селян покидати рідні місця і переселятися за тисячі кілометрів у пошуках незайманих земель, у тому числі на Далекий Схід, у Канаду та США. Основна маса українського населення була віруючою. Домінуюча релігія — православ’я, поруч з яким існували католицизм, мусульманство, іудаїзм та ін. На початку ХХ ст. українці не мали своєї державності, а українські етнічні землі входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Регіони проживання українського населення, за деяким виключенням, були економічно і культурно відсталими, слабкоінтегрованими в господарство держав, у складі яких вони знаходилися.
ЗАДАНИЕ
1. Які висновки щодо географії розселенння українців і адміністративного статусу украї їнських земель можна зробити. аналізуючи карту «Українські і землі на початку XX ст .»? 2.Охарактеризуйте найважливіші завдання , які стояли перед українським народо на по чатку XX ст.
3. Чому і як відсутністть незалежності й територіальної цілісності гальмувала розвиток України ?
ПРОРАБОТАЙТЕ учебника Турченко: Введение §1, §2 -3, |
