История Украины
Давні слов’яни на території України
Слов’яни – це етнос, народи якого проживають на території Центральної та Східної Європи (від р. Одер на Заході до рр. Дніпро, Ока, Волга на Сході)
Батьківщиною слов’ян вважається територія між річками Одер та Дніпро (Дніпро-Одерська концепція батьківщини слов’ян).
Три групи слов’ян:
1) Східні слов’яни (українці, росіяни, білоруси)
2) Південні слов’яни (хорвати, серби, чорногорці, македонці, болгари, словенці)
3) Західні слов’яни (словаки, чехи, поляки, полабські слов’яни)
Першою слов’янською археологічною культурою була зарубинецька культура (II ст. до н. е. – II ст. н. е.)
Перші писемні відомості про слов’ян датуються І ст. н.е. і зустрічаються в працях римських та візантійських вчених (Тацит, Пліній Старший, Птолемей, Прокопій Кесарійський, Йордан). У творах цих авторів слов’яни згадуються як венеди, склавіни та анти.
Венеди проживали у басейні р. Вісла (західні слов’яни)
Склавини проживали між річками Дністер та Дунай (південні слов’яни)
Анти проживали між річками Дністер та Дніпро (східні слов’яни)
Соціально-економічний та політичний розвиток слов’ян
Господарство: займалися землеробством, використовували вогнево-підсічний спосіб оброки землі, вирощували жито, пшеницю, овес…. Також займалися осілим скотарством, сільськими промислами (наприклад, бортництвом – збиранням дикого меду), ремеслами, торгівлею з різними народами-сусідами.
Соціальна сфера: перехід до сусідської общини, формування військової та племінної знаті, поява «градів» (великих поселень).
Сусідська община – це община, що прийшла на зміну родової; вона складалася з окремих сімей, які не пов’язані між собою кровними узами.
Релігійна сфера: вірування у слов’ян були язичницькі. Боги давніх слов’ян: Дажбог – бог Сонця, Сварог – бог небесного вогню, Перун – бог грому і блискавки, Лада - богиня кохання, Мара – богиня хвороб і смерті, Дана – богиня води, Макош – богиня землі, Велес – бог худоби, Стрибог – бог вітру.
ПротягомV – VIIст. тривало велике розселення слов’ян.
Напрямки розселення слов’ян
Антський військово-племінний союз
Антський військово-племінний союз виникає у IV ст. у межиріччі Дністер та Дніпро. З антами ототожнюють черняхівську археологічну культуру. Анти займалися землеробством, осілим скотарством, ремеслом, торгівлею.
Зародки держави у антів були у формі воєнної демократії (перехід від первісно-родового ладу до класового суспільства), тобто вища влада належала народним зборам (віче), а на період воєн вона зосереджувалась в руках князів, які командували військовими дружинами. Влада князів передається по спадковості
Віче – народні збори у слов’ян.
Дружина – військо слов’ян.
Воювали анти з готами. Здійснювали походи на Візантію. Відомий князь антів – Бож. Готам вдалося підкорити антів, проте наприкінці IV ст. анти в союзі з гунами перемагають готів і здійснюють вдалі походи на Візантію. У VII ст. (602 р.) авари (тюркські племена) знищують антський племінний союз.
Український історик М. Грушевський називав антів праукраїнцями. Сучасні вчені вважають, що пращурами українців є анти та частина склавинів. Також на формування українців впливали інші народи під час міграційних процесів.
 | 
