Укр. чтение 3-Б
Небилиця — це невеличкий твір жартівливого змісту, в основі якого лежить небувальщина, нісенітниця. Небилиці використовують для розваги дітей і дорослих.
МОРКВЯНИЙ ВОЯК
(Волинська народна пісенька)
їхав вояк морквяний,
коник — буряковий,
кожушина оріхова,
жупан* лопуховий;
пістолети з качана,
кулі з бараболі,
а шабелька з пастернаку,
а піхви* з квасолі,
їде, їде вояченько,
під ним коник скаче,
надибали його свині:
«Злізай-но, вояче!»
Він вихопив пістолета,
став свиней стріляти,—
свині кулі похапали,
нічим воювати!
Він вихопив шабельку,
став свиней рубати,
свині шаблю ту погризли,
нічим воювати!
Жу п а н — верхній одяг.
П і х в и — ножны.
Серйозна чи жартівлива ця пісенька? Чому ти так думаєш?
З кого насправді сміється народ?
Навчися читати текст так, щоб слухачі уявили собі цього вояка.
• Спробуй намалювати морквяного вояка й розкажи, чому саме таким ти його зображаєш.
НАДОКУЧЛИВА КАЗКА
— Був собі дід Нетяжка,
була у нього синя серм’яжка,
на голові шапочка,
на спині — латочка, —
чи хороша моя казочка?
— Хороша! (Відповідає той, хто слухає).
— І ти кажеш «хороша», і я кажу «хороша»...
Був собі дід Нетяжка,
була у нього синя серм’яжка,
на голові шапочка,
на спині — латочка,—
чи хороша моя казочка?
— Погана!
— І ти кажеш «погана», і я кажу «погана»...
Був собі дід Нетяжка,
була у нього синя серм’яжка,
на голові шапочка,
на спині — латочка,—
чи хороша моя казочка?
— Відчепись!
— І ти кажеш «відчепись», і я кажу «відчепись»...
Був собі дід Нетяжка...
Чи хороша моя казочка? (Слухач мовчить).
І ти мовчиш, і я мовчу... Був собі дід Нетяжка...
Чому казочка називається надокучливою?
Прочитай казочку своєму меншому братику си сестричці, але спочатку повідом йому (їй), що треба відповідати.
ПЕРЕВІР СЕБЕ
1. Як називається опрацьований розділ? Як називаються твори, призначені для найменших? А для трохи старших?
2. З якими видами усної народної творчості ти ознайомився (ознайомилася)? Яке значення має кожен з них для виховання дітей?
3. Яким постає в народній творчості український народ і українська мова?
4. Які прислів’я і приказки тобі запам’яталися?
5. Чи можеш ти відрізнити прислів’я від приказки? За якою ознакою? А відрізнити скоромовку від загадки?
6. Які ти знаєш українські народні дитячі ігри? Яка з них тобі найбільше подобається?
7. Чи сподобалися тобі небилиці? Для чого їх складав народ?
Потішки — це дитячі віршики-забавки, які супроводжуються відповідними рухами: перебиранням пальчиків, потиранням долоньок і ступнів, «куванням» їх пальчиком, чуканням, дибанням (ходьба дитини, яка стає ще не на повну
ступню, а лише на пальчики). Усі ці рухи — своєрідний масаж, гімнастика. їх виконували матері чи бабусі, втішаючи дитину, коли вона плакала. Зміст потішок узято з життя народу. Їх співали дітям до двох років.
Під час ігор кожен хотів виконувати головну роль. Щоб було справедливим призначення на ролі й ніхто не ображався, діти придумували віршовані рядки — лічилки. Перед грою ставали рядочком чи півколом, і хтось один промовляв лічилку, з кожним словом показуючи на когось з учасників гри. На кого припадало останнє слово, той і виконував головну роль.
Щоб навчити дітей чітко вимовляти звуки, у народі складено багато скоромовок. Діти, промовляючи їх, змагалися: хто краще, швидше розкаже скоромовку.
Прислів ’я — це влучний образний вислів, який має повчальний зміст.
Приказка — це влучний вислів, який стверджує факт.
Приказка — вислів, близький до прислів’я, але без повчального змісту.
Загадка — це короткий опис подій, явищ, рослин, тварин, предметів, які треба впізнати і відгадати за описаними ознаками. За допомого загадок у дітей розвиваються допитливість, розум, кмітливість.
